24 лютого 2022 року російські солдати окупували моє місто Тростянець Сумської області, вони мародерили по магазинах, виганяли людей зі своїх домівок, катували, убивали, не віддавали мертві тіла родичам, бігали по домівках, грабували.
Я, Овчаренко Т.В. проживаю в Україні, Сумська область, Охтирський район, місто Тростянець. Я інвалід з дитинства по зору 3 групи.
15 березня 2022 року (був зелений коридор) я разом з чоловіком та 15-річною донькою, взявши всі документи, речі та продукти хотіли виїхати з м.Тростянець в село Станову (5км від Тростянця, де у мого чоловіка будинок, який дістався від його батьків).
Зелений коридор був в інший бік (ми ним не поїхали тому, що мало було пального). Вирішили тікати в село Станова. Два російських блокпоста нас пропустили і напівдорозі в Станову ми зустріли колону танків.Солдати РФ нас почали обстрілювати з кулемета. На нашому автомобілі були написані листівки “діти”, “люди”, але це їх не зупинило.
Російські солдати почали стріляти по машині, в якій сиділа моя сім’я. Ми в авто підняли руки вгору, але це їх не зупинило, вони стріляли по мотору, потім в лобове скло. Куля пролетіла біля голови доньки. Так от, я перша відкрила двері, щоб виповзти з машини. І в цей момент я відчула хлопок в ліву лопатку(це було поранення розривною кулею з кулемету). У цей момент скло з лобового скла посипалось в лице чоловіка. Коли він відкрив очі, я вже вилізла з машини і лежала на землі.
Потім чоловік виповз із машини та допоміг донькі вилізти з авто. Ми повзли по посадці метрів 200. Поки ми повзли солдати РФ стріляли по машині і в напрямку, де ми повзли. Автомобіль взірвався і згорів. Все згоріло, і наш папуга теж, (якого ми забрали з дому, щоб він з голоду не помер), мої документи, документи на все майно, телефон, все згоріло.
Ми повзли по посадці, я поранена, але якось доповзли до дерев, я думала, що вони нас вб’ють ,що не виберемось звідти. Російські солдати багато стріляли, куль сто, а може і більше випустили в нашу сторону. Я весь час молилась і благала Господа про спасіння. Довго лежали ми між деревами, вони стріляли в наш бік і потім поїхали в сторону міста Тростянець. Ми потихеньку, то повзли, то йшли до села Станова. Зайшли до знайомих, вони обробили мені рану, куля пішла по касательній, гарно чіркнула ліву лопатку і зависла куля на футболці.
В лікарню не зверталася, тому що вона була окупована і замінована солдатами Російської Федерації. Іти до лікарні було небезпечно для життя. Лікувала мене сусідка з села Станова.
19 квітня 2022 року (після того як вигнали російських солдат з нашого міста і перевірили сапери місцевість) я пішла до Тростянецької поліції та написала заяву про поранення і пошкодження майна (в нашому випадку автомобіля)ю.
20 квітня мені була назначена судово-медична експертиза. 20.04.2022 я пішла до лікаря-хірурга, який оглянув мою рану і призначив лікування. Рана заживала два місяця. Моя 15 річна донька отримала психологічну травму, я теж цю ситуацію тяжко пережила, дуже було важко психологічно та морально.
