Автор віршів: d.o.c.TOR, Даниїл, учасник миротворчої місії під егідою ООН (2004 – 2005 – Республіка Ірак), а з 25 лютого минулого року на війні з Росією
Шість секунд життя на волі, шість секунд – новий приліт.
Шість секунд і вдячний долі бо сьома значить ти в політ.
Ми смерті в очі дулями крутили. Ми смерть очіма бачили спиною.
Рашисти нас з усіх озброєнь били. Один за одного стояли ми стіною.
І знову шість секунд у нас в запасі. На сьому відволікся і не встиг.
Худа з косою зовсім не на часі. Лиш п’ять… На сьому ти уже приліг.
Шість секунд, між світлом і пітьмою. Знов шість секунд життя дає на мить.
За шість секунд між жартом і журбою. Життя вирує і душа горить.
Ці кляті шість секунд життя дарує. Ці шість секунд у тебе про запас.
За п’ять секунд Бог в тім’ячко цілує. А сьома – із косою йдуть по нас.
Ці шість секунд баланс життя та смерті. Неначе на канаті ти завис.
Хай б’ють по нам з усіх озброєнь смерті бо я між сьомою давно завис
Цілую руки, кожному і кожній,. Хто знає ціну нашого життя. Сліпий, старий чи бідний, чи заможній. Ми схилим голови в відзнаці каяття.
Ти був як я – не більше і не менше. Шукав зі мною місце укриття, Але тепер в пріорітеті перше. Схиляєм голови в відзнаці каяття.
Я тисну руки браттям і посестрам. І тим, хто наше захищав життя. Всім лікарям, медбратам і медсестрам.
Ми схилим голови в відзнаку каяття. Ви нас трьохсотих з ніжністю приймали, двохсотих пеленали як дитя. А після у куточках Ви ридали. …і знов боролись за чієсь життя.
Халати білі кровію залиті, ще мить і знов врятоване життя. Низький уклін Вам, кажуть Ваші діти. Схиляєм голови в відзнаці каяття.
Життя дається раз, його не обміняти, його зі сторони не обійти. Коли ти раптом впав – тобі важливо встати, щоб далі – скільки є – своє пройти…
Життя кидає в прірву, нема кінця і краю, немає стін, немає дна немає меж. Ти руки, як ті крила безстрашно розправляєш, хотів би, та назад не повернеш.
Кохання теж дається, але не всім і зразу, його не обмінять на серебро. Його відчуєш серцем, від нині і щоразу, ти намагаєшся творить добро.
І ненависть дається. Не виділити краю Вона тебе замучить до кісток. До зустрічі ти скажеш. До пекла чи до раю. Нам доля видасть лиш один квиток.
І смерть дається теж лише разово. Одна на всіх – квиток цей не продать. Не встигнеш і вона, повір на слово. Готується до себе забирать.
І людяність дається із добротою в купі. З народження, із самих пелюшок. У бліндажі, в окопі, радієш ложці супа а значить для добра лише вершок. Хоча від тебе тягне вже душок, І в туалет ти ходиш на горшок. І ціль – узяти кожен свій вершок.
Ви колихали нас під пісні колискові, І стукіт серця Ваш нам сили додавав, мелодії співали ВИ на мові, яку Господь Бог нам заповідав.
В садок нас перед працею водили, улюблені там іграшки були, з дівчатками та хлопцями дружили, і разом дуже швидко всі росли.
Та якось швидко весь цей час минає, до школи готувалися щодня. З портфелем мене брат наздоганяє, і по дорозі грали з цуценям
А ВИ нас зустрічали на порозі, чорнило відмивали на руках, а ми тоді були зовсім не взмозі, за що нас розставляти по кутках.
У брата був куток, біля дивану, куток свій у вітальній пам’ятав. І кожний раз отримував догану, Від тої, кого більш за всіх кохав.
А я – малим прогулював уроки, тоді ВАС цінувати ще не вмів, І помічав в руках ремінь широкий, Заслужене тоді як міг терпів.
На ВАС ніколи ми не ображались, бо кожен відчував свою вину, і до грудей ми ніжно притулялись. Любов відчувши ВАШУ неземну.
Дірки на шкільній формі зашивали, від сажі відмивали як могили, а потім до грудей нас притуляли, і завжди нас від кривди берегли.
Мамо, мамо, наші берегині, нас ремнем давно не залякать. Де б ми не знаходилися нині на чужині, Помилки ми маєм визнавать.
Училище теж швидко промайнуло, три роки пролетіли наче сон, і начебто повз тебе проминуло Дитинства мить як той атракціон.
І хай давно ми вже дорослі діти, Дітьми для ВАС лишимся навіки. Ви нас не перестане ЛЮБИТИ, І внуки тягнуться до вашої руки.
Мамо, мамо, вже тепер онуки, замість нас у стомлених руках. Ваші пісні наймиліші звуки, Що лишаться в серці на віках.
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ВСІМ КОГО НАЗИВАЮТЬ МА!!!
Життя дається раз, його не обміняти, його зі сторони не обійти. Коли ти раптом впав – тобі важливо встати, щоб далі – скільки є – своє пройти…
Життя кидає в прірву, нема кінця і краю, немає стін, немає дна немає меж. Ти руки, як ті крила безстрашно розправляєш, хотів би, та назад не повернеш.
Кохання теж дається, але не всім і зразу, його не обмінять на серебро. Його відчуєш серцем, від нині і щоразу, ти намагаєшся творить добро.
І ненависть дається. Не виділити краю Вона тебе замучить до кісток. До зустрічі ти скажеш. До пекла чи до раю. Нам доля видасть лиш один квиток.
І смерть дається теж лише разово. Одна на всіх – квиток цей не продать. Не встигнеш і вона, повір на слово. Готується до себе забирать.
І людяність дається із добротою в купі. З народження, із самих пелюшок. У бліндажі, в окопі, радієш ложці супа а значить для добра лише вершок. Хоча від тебе тягне вже душок, І в туалет ти ходиш на горшок. І ціль – узяти кожен свій вершок.
