29 Березня, 2022

Сміємося, щоб якось не сходити з розуму…

Саша Дементьєва, Ірпінь.

Знову в дорозі.

В Коломиї ввечері пролунали перші сирени. Так і не зрозуміли це було навчання чи ні. Зпустившись у сховище і провівши там трохи часу ми вирішили все ж таки їхати далі. Ніч. Гори. Сніг. Ліс. Затор. Знову годинами стоїмо на одному місці. Розумію в котре, що ми нереально крута команда. Дитина спокійно спить в кріслі зліва від мене. Собака справа робить те саме.

Щоб хоч якось піднімати собі настрій ми мріємо про спокій.

  • закриваю очі бачу нас біля якоїсь хати. Все зелене таке, красиве навколо. Спокій. Гори. Я в капелюсі і малюю краєвид. (Так, я взяла з собою одне плаття, капелюх та фарби). – кажу я.
  • мені подобається.
  • заведемо мені козу? Завжди хотіла. Я вмію її доїти. – мрію
  • в оренду тимчасово візьмемо, – сміється. В цей момент нам пишуть важливу інформацію і з’являється надія виїхати всім разом за кордон.
  • ура!!! – радію я
  • еееее! Я вже відчував запах лісу і твоєї кози. Тепер що робити ctrl Z?

Сміємося. Щоб якось не сходити з розуму…

Підтримати проект War Stories на Patreon

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.